Бур’яни та пам'ять. Як у Києві відновлювали могилу Григора Тютюнника.
На Байковому кладовищі у Києві виявили занедбану могилу одного з найвидатніших українських письменників XX століття — Григора Тютюнника. Місце поховання класика літератури, автора «Трьох зозуль з поклоном» і «Климка», виявилося повністю зарослим бур’янами та виглядало покинутим. Привернув увагу громадськості до цієї проблеми блогер Владислав Тимошенко, який не лише зняв сюжет про занедбану могилу, але й власноруч разом із підписниками прибрав територію та відновив надгробок.
Репортаж із Байкового
У своєму відео на YouTube, яке вийшло 23 серпня, Тимошенко показав стан поховання письменника.
За його словами, проблема полягає в тому, що родичів, які могли б доглядати за могилою, нині немає поруч. Дружина письменника Людмила Василівна та син Михайло поховані поруч із ним, обидва померли у 2015 році. Інший син із 2008 року мешкає в США, тому догляд за місцем поховання лишається без постійної опіки.
Тимошенко зазначив, що минулого року могилу прибирали працівники одного з видавництв, але з того часу вона знову опинилася у занедбаному стані.
Прибирання та відновлення
Блогер не обмежився лише зйомкою. Разом із небайдужими глядачами, які підтримали ініціативу донатами, він:
- прибрав бур’яни та сміття;
- висадив нові квіти;
- пофарбував металеву огорожу;
- підновив стерті літери на пам’ятнику.
Тимошенко зізнався, що не очікував такої підтримки від людей.
Цей вчинок викликав хвилю схвальних відгуків у соцмережах. Багато українців визнали, що прибирання могили стало символічним актом відновлення пам’яті не лише про конкретного письменника, а й про цілу епоху української літератури.
Хто такий Григір Тютюнник
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка на Полтавщині. Його життя було непростим: батька репресували, дитинство припало на роки війни та післявоєнної розрухи. Ці переживання згодом стали основою багатьох його творів.
У літературі Тютюнник дебютував наприкінці 1950-х, але справжнє визнання здобув у 60–70-ті роки. Його творчість пов’язана з поколінням «шістдесятників», але водночас він мав особливий, неповторний стиль.
Серед найвідоміших творів письменника:
- «Три зозулі з поклоном» — новела, яка стала символом трагічного кохання й незламної гідності людини.
- «Климко» — повість про сироту, який під час війни шукає вугілля для вчительки й потрапляє у вир драматичних подій.
- «Вогник далеко в степу» — автобіографічна повість про дитинство в повоєнні роки.
- Збірки «Зав’язь», «Деревій», «Коріння» — коротка проза, де відображене життя українського села.
Письменник створив і дитячі твори: «Ласочка», «Степова казка», які також здобули любов читачів.
Внесок у Київ та Україну
Григір Тютюнник більшу частину життя провів у Києві, де викладав у Літературному інституті та працював у редакціях. Саме тут він створив більшість своїх знакових творів.
Його внесок для української культури важко переоцінити:
- він відродив жанр української новели у другій половині XX століття;
- показав сільське життя з максимальною правдивістю, без ідеалізації та прикрас;
- створив образи простих людей, у яких відображався характер усього народу;
- його мова — це жива, справжня українська, що зберігала діалектні особливості й водночас звучала літературно.
У 1976 році Тютюнник отримав премію імені Лесі Українки за повість «Климко», а вже після смерті, у 1989 році, йому було присуджено Державну премію імені Тараса Шевченка.
Трагедія письменника
Життя митця обірвалося трагічно. У ніч із 5 на 6 березня 1980 року 48-річний Григір Тютюнник наклав на себе руки. У руці він тримав передсмертну записку:
Ця подія стала потрясінням для української літературної спільноти. Багато сучасників вважали, що письменника зламала атмосфера тиску, цензури та недооцінки, яка панувала в радянській Україні.
Чому важливо берегти пам’ять
Відновлення могили Григора Тютюнника — це не лише акт поваги до окремої особистості. Це нагадування про важливість культурної пам’яті та відповідальності суспільства за збереження спадщини.
- Для Києва це означає підтримку статусу міста як культурного центру, де поховані найвидатніші митці.
- Для України — це спосіб нагадати про літературний спадок, який формує національну ідентичність.
- Для молодих поколінь — приклад того, що культура тримається на людях, які готові відстоювати пам’ять, навіть якщо держава чи офіційні структури не завжди приділяють цьому увагу.
Історія з могилою Григора Тютюнника на Байковому кладовищі — це приклад того, як байдужість може знищувати пам’ять, а одна небайдужа людина здатна змінити ситуацію. Дії Владислава Тимошенка та його підписників доводять: відновлення культурної спадщини можливе лише тоді, коли ми самі беремо на себе відповідальність.
Письменник пішов із життя у 48 років, але його слово продовжує жити. І завдання кожного з нас — зробити так, аби воно не заросло бур’янами забуття.
Ще не підписані на наш Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua"? Тоді долучайтесь, щоб бути в курсі усіх актуальних, важливих та перевірених новин Києва, Київської області та України.