Україна знову на вершині Європи: як пляжне регбі перетворюється з нішевого спорту на історію великих перемог

Чоловіча збірна України виграла чемпіонат Європи з пляжного регбі, жіноча команда здобула бронзу. Але результат у Кишиневі важливий не лише двома медалями. За останні три роки українці практично не залишають європейського п’єдесталу, а сама дисципліна поступово наближається до наступного етапу — змагань уже світового рівня.

Український спорт отримав ще один результат, який можна не помітити за звичним потоком футбольних матчів, боксерських поєдинків і новин з олімпійських дисциплін. 23 серпня в Кишиневі чоловіча збірна України з пляжного регбі стала чемпіоном Європи. Того ж дня жіноча команда України завершила турнір із бронзовими медалями.

Успіх наших збірних — це не разова удача невеликої спортивної дисципліни, а серія результатів, що повторюються з року в рік.

Чоловіки виграють європейське золото вдруге за три роки. У 2024 році Україна вже ставала чемпіоном Rugby Europe, перемігши у фіналі Молдову з рахунком 3:2. Через рік команда завершила чемпіонат Європи лише шостою, проте у 2026-му повернулася на перше місце. І знову у фіналі зустрілася з господарями турніру. Цього разу українці перемогли Молдову 7:4.

Жіноча збірна України також провела в Кишиневі сильний турнір. На груповому етапі українки здобули три перемоги поспіль: над Нідерландами — 10:5, Литвою — 10:0 та Польщею — 6:5, посівши перше місце у своїй групі. У півфіналі знову довелося зустрітися з польською командою, і цього разу суперниці взяли реванш — 6:4. Проте в матчі за третє місце збірна України не залишила шансів Болгарії, перемігши з рахунком 12:1 та впевнено здобувши бронзові медалі чемпіонату Європи. Для українок це вже третій поспіль чемпіонат Європи, який команда завершує на п’єдесталі.

Програти в групі, але виграти фінал

Шлях до золота в Кишиневі був далеко не легким. На груповому етапі Україна впевнено перемогла Болгарію — 11:4 і Грецію — 16:0, але поступилася Молдові з рахунком 3:5 і вийшла до плей-оф із другого місця.

У півфіналі українці зустрілися з Бельгією, яка до цього виграла всі три матчі своєї групи. Україна перемогла 6:4 і отримала можливість взяти реванш у молдован уже в матчі за титул.

У фіналі реванш відбувся — 7:4, і європейське золото вирушило до України.

Президент Федерації пляжного регбі України, голова комітету пляжного регбі Української асоціації регбі та тренер національної збірної Сергій Куреза вважає, що особливої цінності цьому результату додає саме характер турніру.

«На такому чемпіонаті недостатньо добре провести один матч. Пляжне регбі дуже швидко карає за втрату концентрації: тут коротка гра, висока інтенсивність, пісок дає зовсім інше навантаження, а одна-дві помилки можуть вирішити долю зустрічі. Ми програли Молдові в групі, зробили висновки, пройшли дуже сильну Бельгію і вже у фіналі змогли показати зовсім іншу гру. Для тренера особливо важливо бачити, що команда вміє перебудовуватися впродовж турніру і стає сильнішою саме тоді, коли ціна помилки максимальна», — говорить Куреза.

Для самого Сергія Курези нинішня історія має ще один символічний контекст. Пляжне регбі в Києві було помітним спортивним явищем задовго до появи нинішнього чемпіонату Європи. У червні 2006 року Гідропарк приймав Другий відкритий Кубок Києва: у турнірі брали участь 16 команд, а його організатори повідомляли про понад 200 гравців, тренерів, суддів та інших учасників змагань. У складі команди-переможця грав і Куреза. Через два десятиліття він очолює Федерацію та національну збірну країни — чемпіона Європи.

Три роки на п’єдесталі у жінок

Не менш показовою є історія жіночої збірної.

Українки розпочали чемпіонат Європи-2026 трьома перемогами поспіль: над Нідерландами — 10:5, Литвою — 10:0 і Польщею — 6:5. Таким чином, Україна виграла свою групу зі стовідсотковим результатом.

Саме Польща зупинила українську команду в півфіналі — 6:4. Але матч за бронзу фактично пройшов під контролем України: Болгарію було розгромлено з рахунком 12:1.

Ця бронза продовжила рідкісну для будь-якого виду спорту серію стабільності. У 2024 році українські регбістки дійшли до фіналу чемпіонату Європи та стали другими після поразки від Румунії 4:6. У 2025-му Україна знову грала у фіналі, і лише одне очко відділило команду від золота — Польща перемогла 7:6. Тепер — третя поспіль медаль європейської першості.

Тому у Федерації нинішній чемпіонат оцінюють не як окремий успішний вікенд, а як підтвердження того, що Україна вже сформувала конкурентоспроможні чоловічу та жіночу команди.

«Я хочу окремо привітати і чоловіків із чемпіонством, і наших дівчат із бронзою. За медаллю завжди стоїть набагато більше роботи, ніж бачить глядач у фінальному матчі. Це тренування, формування команди, конкуренція за місце, фізична підготовка, поїздки та величезний обсяг організаційної роботи. Але найважливіше зараз — не сприймати ці результати як кінцеву точку. Якщо ми здатні регулярно боротися за медалі Європи, значить наступне завдання полягає в тому, щоб підвищувати рівень ще далі», — зазначає Сергій Куреза.

Регбі без воріт, сутичок і часу на роздуми

Пляжне регбі суттєво відрізняється від класичного варіанта гри, і саме в цих відмінностях може полягати його головний медійний потенціал.

В офіційних правилах World Rugby дисципліна називається Beach Fives Rugby. На майданчику одночасно перебувають по п’ять гравців кожної команди. Стандартне ігрове поле значно компактніше за класичне — близько 31 метра завдовжки та 25 метрів завширшки без урахування залікових зон.

Тут немає традиційних сутичок і коридорів, раків і молів. Гра практично не зупиняється, а після контакту рішення необхідно ухвалювати за лічені секунди. Усе це робить матч коротшим, швидшим і значно динамічнішим для сприйняття глядачем, який ніколи раніше не дивився регбі.

Саме глядач сьогодні стає чи не головним викликом для дисципліни. Україна вже навчилася перемагати. Тепер їй необхідно зробити так, щоб про такі перемоги знали не лише всередині регбійної спільноти.

Заступник Президента Федерації пляжного регбі України Артур Сорокін, який відповідає, зокрема, за питання розвитку та комунікації, вважає, що проблема значно ширша за один конкретний вид спорту.

«Ми звикли до ситуації, коли спортивний порядок денний країни концентрується навколо футболу, боксу та найбільших міжнародних змагань. Це зрозумілі й сильні види спорту, але Україна ними не закінчується. У нас є спортсмени, які стають чемпіонами Європи в дисциплінах, про існування яких значна частина суспільства практично не знає. І це вже питання не лише спорту, а й комунікації. Наш прапор на п’єдесталі чи на екрані телевізора — це політичне й важливе питання».

За його словами, сам по собі титул ще не створює масового виду спорту. Для цього перемогу необхідно перетворювати на інтерес глядача.

«Не можна спочатку роками не говорити про якийсь спорт, а потім дивуватися, чому в нього невелика аудиторія. Люди мають бачити змагання, знати спортсменів, розуміти правила, мати можливість привести дитину до секції або самостійно прийти на турнір. Медіа, бізнес, міста, спортивні організації тут мають працювати разом. Наше завдання у Федерації — не лише допомогти збірній виграти медаль, а й зробити так, щоб після цієї медалі пляжним регбі зацікавилося ще кілька тисяч людей», — говорить Сорокін.

Він вважає, що пляжне регбі має для цього практично ідеальний формат.

«Це короткі, динамічні матчі, контактна гра, зрозуміла мета і дуже висока щільність подій. Турнір можна зробити повноцінною міською спортивною подією, а людині не потрібно спочатку кілька років вивчати правила, щоб отримувати задоволення від перегляду. Для Києва з його Дніпром, пляжами та історією цієї дисципліни це взагалі органічний спорт. Тому мені хотілося б, щоб через кілька років питання звучало вже не “що таке пляжне регбі?”, а “коли наступний турнір?”».

Від Гідропарку до чемпіонату Європи

Шлях українського пляжного регбі до європейських медалей багато в чому починався саме в Києві.

У 2006 році Другий відкритий Кубок Києва зібрав у Гідропарку 16 команд. У 2008-му міські медіа знову запрошували киян на відкритий Кубок на Венеціанському пляжі, причому турнір позиціонувався як доступний, зокрема, і для аматорів. Задовго до нинішніх медалей у дисципліни вже існували власні змагання та аудиторія.

У 2016 році було зареєстровано Федерацію пляжного регбі України. Сьогодні вона займається організацією турнірів, розвитком регіональних напрямів, підготовкою спортсменів, тренерів і суддів, а також чоловічою та жіночою національними командами.

Зараз результати збірних дозволяють говорити вже про зовсім інший масштаб амбіцій.

За три останні чемпіонати Європи українські чоловіки двічі ставали чемпіонами континенту, а жінки тричі поспіль піднімалися на п’єдестал. Це вже той момент, коли нішевість самого виду спорту починає контрастувати з рівнем спортивного результату.

Наступний рубіж — світ

Пляжне регбі продовжує проходити той шлях, який свого часу проходили багато альтернативних форматів великих видів спорту: від окремих фестивалів і національних турнірів — до уніфікації правил та міжнародного календаря.

World Rugby вже виділяє Beach Fives Rugby як окрему модифіковану форму гри та публікує для неї офіційний звід правил. У Європі чемпіонат національних збірних проводить Rugby Europe. Водночас повноцінного регулярного світового чемпіонату під егідою World Rugby поки що немає.

За інформацією Федерації пляжного регбі України, наступним етапом розвитку міжнародного календаря мають стати перші змагання світового рівня. Конкретна структура глобального турніру ще формується, але для української команди це питання вже перестає бути абстрактним.

«Європейське золото — це прекрасний результат, але спорт не повинен зупинятися на чемпіонаті Європи. Пляжне регбі розвивається в різних частинах світу, World Rugby має для нього офіційні правила, з’являються нові команди та турніри. Тому ми вже маємо думати про наступний рівень. І якщо попереду будуть перші справді світові змагання, Україна повинна приїжджати туди не просто учасником, а однією зі збірних, від яких очікують боротьби за найвищі місця», — говорить Сергій Куреза.

Артур Сорокін бачить у виході на світовий рівень ще й можливість змінити ставлення до невеликих видів спорту всередині самої України.

«Іноді спочатку потрібно досягти результату, а вже потім з’являється увага. Наші спортсмени свою частину цієї роботи виконують. Чоловіча збірна — чемпіон Європи, жінки третій рік поспіль серед найкращих команд континенту. Тепер завдання Федерації — зробити так, щоб цей успіх отримав продовження: більше турнірів, більше дітей у спорті, більше глядачів, партнерів і медійної присутності. Тому що сильна спортивна країна — це країна, яка вміє цінувати не лише п’ять найпопулярніших дисциплін, а кожного спортсмена, який піднімає український прапор на міжнародних змаганнях».

У Кишиневі українські збірні вже створили для цього найкращий із можливих інформаційних приводів.

Чоловіки повертаються додому чемпіонами Європи. Жінки — з третьою поспіль європейською медаллю.

Тепер питання полягає в тому, чи вдасться перетворити ці перемоги з новини одного дня на початок наступного етапу для українського пляжного регбі.