Українці очима австрійських громадян: що насправді думають про нас після двох років спільного життя?

Пам’яті Гельмута Рейнхардта (Helmut Reinhardt gewidmet ist) присвячено.

Олена Обухівська, експертка із бізнес PR комунікацій та репутаційного менеджменту, яка з донькою та собакою зараз проживає в Австрії, провела дослідження думки учасників фокус-групи - австрійців, що мають практичний досвід контактів та співпраці з українськими біженцями.

Дах над головою українців в Австрії - це долоні австрійських громадян. Адже окрім урядових програм підтримки від OIF та Caritas, це люди, що допомагають людям за покликом своєї душі. People2people взаємодія - це вище стереотипів, а людська доброта, милосердя та гуманність не мають національної приналежності.

Українкам, які залишили свої домівки, не просто утримувати рівновагу закордоном, коли в рідній країні війна, а в імміграції порушена звична картина світу, із зрозумілими життєвими установками та власними соціальними ролями. Це непростий процес “вийти із зони свого комфорту” і прийняти її як реальність, щоб поступово інтегруватись у нове комюніті та подолати власні бар'єри. Адже у кожного вони свої, - особисті, професійні, лінгвістичні, емоційні тощо.

Я багато роздумувала над іншим світосприйняттям “себе та інших”, “тут і зараз”, “колись і тепер”. І спілкуючись із іншими українками в Австрії, з'ясувала, що у них також  схожий стан “пошуку іншої себе”. І це нормальні внутрішні процеси на іншому місці.

Захотілось зрозуміти, а як австрійці сприймають нас, українців? Тому провела власне невелике дослідження, неформальну фокус-групу, серед свого теплого австрійського кола друзів.

Цю роботу щиросердечно хочу присвятити Гельмуту Рейнхардту (Helmut Reinhardt, Graz), моєму другу, компаньону, добродійнику, людині із великим добрим серцем, ентузіасту відкривати щось нове у собі та інших, якого вже більше серед нас нема. Я завжди буду вдячна Гельмуту та його сину Арміну, що вони відчинили двері свого будинку та своїх сердець, щоб допомогти моїй родині.

Окремо хочу подякувати родині Лідії та Дітеру Страка, що огорнули нас своєю турботою, а також Еріку-Жану Кааку та Йоахіму Майєру, які повірили в мої професійні здібності.

В Австрії я працюю у великій компанії і відповідаю за комунікації, продовжую розвивати свою Public Relations практику та експертизу. До свого дослідження я запросила австрійців, із якими у мене сформовані теплі відносини. Це мої друзі, вчителі, колеги. Їм я задала три векторні питання:

1. Зі скількома українцями ви знайомі?

2. Що б ви могли сказати про українців? Які ви бачите відмінності між українцями та австрійцями? Чи існують стереотипи? Чи ви змінили свою думку після знайомства?

3. Що б ви хотіли побажати українцям? Чи порадити?

Джордж Фухс, прес-секретар мерії Грацу (Georg Fuchs, Pressesprecher der Bürgermeisterin in Graz) знайомий лише із 7 українцями, які зараз проживають у Граці.

“Я вважаю, що українці та австрійці дуже схожі, тому не помітив, щоб були якісь стереотипи сприйняття. В цілому можу сказати: українці - ввічливі, дружелюбні, освічені та працьовиті. І я не чув негативних висловлювань. Бажаю, щоб ця жахлива війна якнайшвидше закінчилась поразкою агресора. Українцям можу порадити ставитись до австрійців просто із відкритим серцем. Австрійський менталітет дещо стриманий, тут не знайомляться із людьми так швидко, як в інших країнах. Але якщо підходити до людей відкрито, то можна встановити дружні відносини”.

Лідія Страка, перекладачка німецької, англійської та італійської мов, педагог (Lydia Straka, Dolmetscherin für Englisch, Deutsch und Italienisch, Lehrerin, Graz) знайома із 35 українцями, так як на початку війни вона організувала курси вивчення німецької.

“У мене не було жодного уявлення про менталітет українців. Після першого уроку німецької мови я була глибоко вражена силою характеру українських жінок. Я очікувала зустріти людей, охоплених страхом та болем, а вони проявили себе позитивними та дружелюбними, мотивованими вивчати мову. Мене здивували їх інтелектуальні здібності. “У німецькій мові чотири відмінка, а в українській - сім. І ми всі їх повинні знати”, - жартували вони. Раніше я допомагала болгарам, чілійцям, туркам, іракцям, грузинам та італійцям вивчати німецьку, але не стикалася із таким рівнем самовідданості, яку побачила в українцях. Співпрацюючи з ними, я відчувала себе душевно ближче з ними, теплими та відкритими людьми, ніж зі своїми співвітчизниками. Я схиляюсь перед силою волі цих жінок, які, страждаючи, знаходять у собі сили долати страх та йти далі. А як би ми відреагували, коли б у нас в один момент все забрали і ми залишились із нічим?”.

Ерік-Жан Каак, управління проектним портфоліо та інноваційним драйвом, Зальзбург, родом із Амстердаму (Eric-Jan Kaak, Project Portfolio Management & Innovation Engine Drive (Salzburg, aus Amsterdam) знайомий десь із 50 українцями, так як раніше працював у компанії, яка виробляла лижі в Україні, і чимало колег приїжджали в Австрію у відрядження.

“Є різні люди. Люди є люди. Я не бачу жодних стереотипів. Хочу побажати кожному жити своїм життям, залишатись позитивним та вірити в хороше в людях. Старанно працювати і бути добрим до людей. Добре працювати та бути добрим до людей. Працювати відчайдушно та бути добрим до людей”. Мовою оригіналу:

Work hard & be nice to people

Work good & be nice to people

Work wild & be nice to people.

Біате Хан, вчителька середньої школи, Грац (Beate Hahn, Gymnasiallehrerin, Graz)  знайома із 6 українками.

“Я думаю, що українки амбіційні, прагнуть навчатись, сміливі, впевнені в собі, розумні та цілеспрямовані, віддані своїй країні. Я не можу відповісти стосовно стереотипів. Бажаю тим, хто залишається в Австрії, отримати хороший досвід та підтримку, найти роботу і не мати проблем із владою. А найбільше бажаю капітуляції путіна”.

Дітер Страка, генерал, екс-віце-презедент міжнародного клубу “С41”, Грац (Dieter Straka, General, ex-Präsidentdes internationalen Clubs “C 41”, Graz) знайомий із 17 українцями.

“Вони відкриті, дружелюбні, працьовиті, орієнтовані на результат, мислять позитивно. Найбільша різниця між нами - це життєва ситуація. І це впливає на поведінку. Часто це виглядає як закритість, тому що австрійці не хочуть ставити себе в таке положення чи співпереживати. Окрім неприйняття іноземців, я не можу виділити якихось стереотипів. У чому і по відношнню до чого має змінитися моя думка? Україні хочу побажати перемоги, без жодних обмежувальних норм для подальшого розвитку. Для переміщених осіб - повну підтримку повернення та відновлення втраченої інфраструктури та економічних благ. А до того моменту, коли це стане можливим - сприятливих умов життя та праці в позитивній атмосфері”.

Елена Вайдліх, менеджерка з комунікацій великої компанії, Зальзбург (із Мюнхену)
(Elena Weidlich, Kommunikationsmanagerin, Salzburg, aus Munchen) знайома лише із
однією українкою - Оленою Обухівською.

“Мій досвід взаємодії з українцями обмежується лише однією людиною. Тому про неї можу сказати, що вона відкрита, комунікабельна й оригінально, по-іншому підходить до тем та ідей. І мені це подобається. Також бачу ще й таку різницю - це спонтанність та гнучкість, які в неї
виражені яскравіше, ніж в австрійців”.

Еріх Лайтгеб, ветеринар, музикант, вчитель німецької мови, Відень (Erich Leitgeb,Tierarzt, Musiker, Deutschlehrer, Wien) знайомий із 3 українцями.

“У мене нема жодних стереотипів. Ті українці, з якими я знайомий - жартівливі, освітчені, вони люблять мистецтво, свою родину, талановиті до іноземних мов. Найперше, щоб я хотів побажати - це щоб тяжкі часи швидко минули. Щоб вони почували себе в Австрії, як удома, щоб жили і працювали в Австрії, а у відпустку їздили в Україну, щоб я частіше міг з ними зустрічатись”.

Йоахім Майєр, HR тімлід, Зальзбург (Joachim Mayer, HR Teamlead, Salzburg) на даний момент може назвати одразу 3 українців, з яким він знайомий. Але насправді їх може бути і більше.

“Якщо чесно, то я не помітив жодної суттєвої різниці між українцями та австрійцями. Так що стереотипів у мене також нема. Я бажаю українцям, щоб ця війна та велика несправедливість якнайшвидше закінчилась, і щоб вони могли повернутись додому. Бажаю їм сил. Важко щось порадити, тому тримайтесь, адже все одно в якийсь момент ця несправедливість закінчиться”.

Мартін Цехнер, приватний підприємець, Грац (Martin Zechner, Selbständiger, Graz) знайомий із 4 українцями.

“Я не можу говорити про широку аудиторію українців, але оскільки я знайомий лише із жінками, то мені ще складніше щось сказати, адже не бачу різниці із австрійцями. Я не вірю в стереотипи, що базуються на країнах. І моя думка не змінилась. Бажаю їм щасливо повернутись додому після закінчення війни, якщо вони цього хочуть. Або залишитись тут за власним вибором”.

Аліна Штор, менеджерка компанії, Зальзбург (Alina Stöhr, managerin bei der Firma, Salzburg) знайома із 2 українками.

“Я б сказала, що є кілька відмінностей в тому, як ми працюємо, але це деталі. Я б побажала, щоб війна нарешті закінчилась, і щоб вони змогли повернутись додому, до свого життя, побачити своїх рідних та друзів. І щоб австрійці були з ними дружелюбними, і щоб українці в Австрії могли хоча б гарно провести час”.

Стефан Панкрас, менеджер страхової компанії, Грац (Stefan Pankraz, Versicherungsmanager, Graz) знайомий із 10 українцями.

“Я вважаю, що більшість українців ще психологічно не освоїлися в Австрії із очевидних на те причин, адже їм в якийсь момент довелось залишити своє життя через війну, але вони ще не готові адаптуватися до нашого менталітету та культури. Це складно, адже австрійці вважають, що українці повинні бути тут щасливими, адже австрійці їх тут прийняли. А якщо люди не хочуть адаптовуватися, то це прояв невдячності. І це стосується не лише українців, але й інших народів, які сюди мігрували. Я думаю, що між українцями та австрійцями є різниця, що в українських жінок інші уявлення, яккими мають бути стосунки. Це не погано, а просто так склалося,  і я це приймаю.

Юдіт Рорер-Дуллер, вчителька німецької мови, Грац (Judith Rohrer-Duller, Deutschlehrerin, Graz). Її курси відвідувала велика кількість українців.

“Крім того, що українці розмовляють іншою мовою, я не бачу інших суттєвих відмінностей між австрійцями”.

 Армін Рейнхардт, інженер, Грац (Armin Reinhardt, Ingenieur, Graz)  знайомий із 8 українцями. Двоє із них - це Олена та Юлія Обухівські, яким він та його батько Гельмут відчинили двері свого будинку. “Я думаю, що українці пишаються своєю країною та своєю культурою. На мій погляд, стосовно деяких питань вони дещо консервативні (old-fashioned). Наприклад, важливість ієрархії в роботі. Ви повинні обіймати високу посаду в ієрархії, щоб із вами рахувались. Гнучкість також не є улюбленою рисою, як на мене. Українці вирізняються гостинністю. Вони дружелюбні та сердечні, орієнтовані на досягнення цілей. Вони чуйні та на них можна покластися. В цілому можна сказати, що приємні люди. Я б хотів побажати, щоб війна закінчилася й український народ знову міг жити в мирі та свободі. Слава Україні!”.

Щиро хочу подякувати австрійціям за фідбек та їхні відверті міркування, тобто
Meinungen. Стало очевидно, що в їхньому колі знайомств нема багато українців.
Безумовно, ми складаємо враження про австрійців, а австрійці про нас, що ми
говоримо, як себе поводимо та як реагуємо. Ми можемо не лише порозумітися, але й
вільно взаємодіяти. Не так вже ми і відрізняємося один від одного в плані поведінки,
культури, традицій.

Фідбеки я зібрала серед мого теплого кола, а тому можу припустити, що багато в чому
австрійці описували саме мене та мою поведінку, яка могла б стати для них
стереотипом українців. Хоча і я так само, говорячи про австрійців у цілому, маю на увазі
саме тих, кого знаю особисто, із ким контактую в певних соціальних ролях.
Більшість вважає, що сильна сторона українців - це відкритість та дружелюбність.
Сподіваюсь, що читачі, а особливо українки в Австрії, почерпнуть для себе ідеї для
роздумів.

Для мене важливо згадати Гельмута Рейнхардта, чуйного, відкритого, доброго,
веселого австрійця, який часто розповідав мені про Другу світову війну та співчував
нашому болю, нашим переживанням про Україну. Австрію для себе я відкривала
завдяки Гельмуту, через його історії, наші подорожі та бесіди. Останні два роки свого
життя він присвятив нам, українкам. Слава Україні!