«Незламна Україна»: Окуповані. Евакуйовані. Та згуртовані

Як тисячі родин біженців будують нові життя навколо української школи в Польщі

Понад 2,5 мільйони українців з початку війни були змушені переїхати в Польщу. Більшість з них мріє повернутися додому, чи вже повертається на свій страх і ризик. Та мешканцям Маріуполя, Лисичанська, Сєвєродонецька та десятків інших населених пунктів вибору не залишили. Їх будинки розбомблені. Їх міста зруйновані. Без світла, газу, медицини, освіти, опалення — вони знаходяться в окупації чи зоні бойових дій. Люди вимушені лишатись за кордоном і намагатись будувати нові життя. 

Це історія про проєкт, який об'єднав тисячі родин з України. Дарує їм відчуття дому та віру в те, що “повернемося і відбудуємо, незважаючи ні на що”. Таким осередком для українців у Кракові, Вроцлаві та Варшаві стала… школа! «Перша українська школа», створена фундацією «Незламна Україна». Завдяки школі і дорослі, і діти знаходять спосіб не тільки пережити горе, а й сили підтримувати інших. 

«Незламна Україна»: міжнародний проєкт за шість тижнів під час війни 

Фундація «Незламна Україна», як і «Перша українська школа» в Польщі, були створені у березні 2022 року. Заснувала їх Вікторія Гнап — українська підприємниця та філантроп, яка через війну прийняла рішення покинути звичайні справи та допомагати українським родинам і дітям, які масово прибували у різні польські міста. 

«Я — педагог за освітою і покликанням, чиє життя, як і всіх українців, змінилося 24 лютого. Того дня я не знаходилася під бомбами й не прокинулась від вибухів. Та знаючи, що мільйони українських жінок, рятуючи своїх дітей, поїхали до Польщі, я залишила свою квартиру в Лісабоні й поїхала до тих, хто потребував допомоги та підтримки як ніхто інший», — розповідає сама Вікторія. 

«Я бачила очі мам і дітей, яким не було куди повертатись, охоплених одночасно жахом і надією. Я не могла прихистити кожного. Та я могла, мусила і зрештою зробила те, що вмію найкраще. На шостий тиждень війни я організувала навчання українських дітей — настільки комфортне, наскільки можливо було в цих умовах.  

Навчання в «Першій українській школі» для цих родин — не лише рідна мова,  “рідні” однокласники, викладачі та предмети. Це місце сили, місце психологічної підтримки та місце мрій. Про Перемогу. Про нову потужну Україну. І про повернення додому, де кожний застосує свої знання, аби таку Україну відбудувати», — розкриває свою мотивацію засновниця фонду «Незламна Україна”. 

Три школи у Варшаві, Кракові та Вроцлаві працюють заради забезпечення українських дітей безперервним офлайн-навчанням за українською програмою. Ця концепція дозволяє знизити рівень стресу для батьків та дітей та надає можливість повернутися до нормального життя і здобути якісну освіту.  

Зараз «Перша українська школа» має вже власну ліцензію на провадження освітньої діяльності від Міністерства освіти України, що гарантує учням та випускникам підтвердження їх дипломів на Батьківщині та за кордоном.

Дітям та підліткам, які опинилися за кордоном, вкрай необхідні нові друзі та позитивний досвід, тому крім освітньої програми у «Першій українській школі» у Польщі» є розважальна. Усі філії організовують творчі й спортивні конкурси, руханки й перегляди фільмів, концерти та майстер-класи, екскурсії в інші міста або музеї та флешмоби. Кожного дня працюють гуртки по інтересах, де діти та підлітки можуть займатися тхеквондо, танцями, робототехнікою чи вивчати мови.

Звісно, організація роботи шкіл неможлива без фінансування. Так, «Незламна Україна» отримала підтримку UNICEF за рекордний термін —  6 тижнів. Крім того, фундація співпрацює з Міжнародною організацією Save the Children. Але кількість вихованців та розміри команд шкіл постійно зростають, що потребує залучення додаткового фінансування. 

Один за всіх: як би не важко, головне — підтримати іншого

Війна торкнулася кожної української родини, але декому довелося пройти через найбільші випробування. Так, у «Першій українській школі» працюють педагоги, життя яких теж кардинально змінилося 24 лютого. Однією з таких є Олена Володимирівна. “В минуломи житті” —  вчителька математики затишного ліцею в селі на Волині, щаслива мама і дружина. Зараз — класна керівниця 8 класу української школи у Вроцлаві, яка сама виховує трьох дітей. В сьомому класі цієї ж школи навчається її Любомир, а в третьому — близнючки Василинка і Полінка. 

«7 березня наш тато загинув під Києвом. Його останнє повідомлення “Стою заради дітей. Хто як не я? Україна понад усе!”...».

Про те, що тато загинув, родина дізналася тільки в липні. Чотири місяці до того шукали, вірили, що він живий, в полоні. Ось він вже внесений в списки на обмін, аж раптом — тест ДНК. Загинув в бою, згорів живцем разом з побратимами… 

«Важко описати біль втрати. Несила в це повірити. Страшний сон. Водночас я розумію, що чоловік віддав життя за дітей. І я не маю права їх не врятувати. Так ми опинилися в Польщі».

Незважаючи ні на що, Олена Володимирівна намагається не опускати руки, навпаки — підтримує дітей і дорослих. «Ярославчик з Маріуполя. Тижні під бомбуваннями. Тижні у сховищах. Багато, що пережив і ледве з мамою врятувалася... Назарчик із Бучі. Його тато воює, і він дуже хвилюється за нього. Ще один мій Ярославчик з Бердянська — зараз це окупована територія, де досі залишаються його бабусі, дідусі. Єдина розрада для нас усіх — це школа. Приходиш зранку, і ніби забуваєш про свої негаразди. Уроки, діти — кожного підтримати. Всім складно і може ще важче. Буває, розплачемося вже вдома, коли, як казав мій чоловік, “починаєш себе жаліти”».

Українська школа — це життя “в Україні” для півтори тисячі родин. Це життя, яке триває, не дивлячись ні на що. Це відчуття, що ми втратили частинку себе, але не себе самих. Віра в те, що не втратимо ніколи! І повернемо цілком! 

Підтримати українську школу можна за посиланням: https://nezlamna.org/uk/  Пожертви підуть на:

• книги та навчальні матеріали для дітей;
• оренду приміщень для шкіл;
• заробітні плати вчителям;
• програми адаптації та реабілітації дітей, постраждалих від військових дій.