Загороджувальні загони імені Рамзана Кадирова

«Я – це Росія, Росія – це я.»

Рамзан Кадиров

Спочатку до початку повномасштабної агресії російські ЗМІ з насолодою розповідали про те, що до кордонів України висуваються елітні підрозділи кадировської гвардії.

Глядач при цьому відчував складні почуття. Тваринний страх із домішкою задоволення від того, що ці бородаті «герої» цього разу йдуть не за ними, а за кимось іншим. Деякі росіяни писали в соцмережах, ретельно підбираючи слова, щоб не довелося потім вибачатися перед Рамзаном, щось типу: Ось тепер дізнаєтесь. І потирали руки.

Взагалі, середньостатистичний росіянин любить коли ті, хто принижує його, принижують когось ще. Це навіть викликає гордість. Таке добре видно і щодо Путіна. Мовляв, гаразд, я живу погано, пенсійний вік піднімають, купівельна спроможність падає, доводиться переходити на продукти з прострочення в «П'ятірці», Путін мене у всьому обдурив, зате подивіться як він принизив Байдена і обманув Європу. Красава! Наш цар найкращий.

Ця дивна риса національного характеру розкривається ще активніше після початку повномасштабного вторгнення Росії. До обмеження Кремлем доступу до соцмереж для челяді, можна було читати безліч коментарів росіян, суть яких зводилася до наступного: так, ми під санкціями, так, у нас курс долара підскочив утричі, так, не вистачає їжі і наші діти житимуть у злидні, зате вам на голову зараз наші «Калібри» падають.

Так само і з кадировцями. Проте, як стало відомо, спецназ гвардії намісника Путіна у Чечні їхав до України не воювати. Навіщо витрачати елітні підрозділи, якщо є безліч гарматного м'яса із призовників російської глибинки. Завдання кадировців було – виконання поліцейських функцій та проведення фільтраційних заходів. Перетнули вони кордон навіть не маючи бойової техніки. Лише автомобілі. Вони повинні були йти за спиною російських військ, що наступають, після взяття міст входити туди і проводити зачистку. Так би мовити – почесне завдання для справжніх героїв. Природно, передбачалося, що своїм виглядом та дикими звичаями вони наводитимуть страх на місцеве населення і підніматимуть дух підлеглих Шойгу.

Навряд чи ця задумка могла виповнитися і в росіян, що гинули цілими підрозділами, зігрівалося серце знаючи, що десь у них у тилу, озброєні до зубів чеченці танцюють лезгинку на политій їх кров'ю землі. З російських солдатів взагалі ніхто не був готовий до такого розвитку подій. Завдяки пропаганді та лекціям батьків-командиров, вони уявляли собі «спецоперацію» як прогулянку, подібну до тієї, що вони здійснили в Криму в 2014-му році. Навіть не обмундировані належним чином контрактники та строковики вже уявляли, як проходять маршем Хрещатиком. Потрібно було лише перенести кількагодинний марш від кордону до Києва.

Веселые, не хмурые

Вернемся по домам.

Невесты белокурые

Наградой будут нам.

Але сталося не так, як думалося. Їх обдурили. Найжорстокіший опір українського народу, що знищує обстріли, що згоріла разом з екіпажами військової техніки і гори трупів, які командування навіть не збирає. Настало повно розчарування та нерозуміння для чого це все. Чому вони, не підготовлені, у касках зразка 1942 року у 21 столітті мають кудись наступати і гинути. З'явилися панічні настрої, підрозділи почали відступати у різних напрямах. Тут у кадировців з'явилося нове завдання - припинити втечу і гнати стадо в камуфляжі знову в бій. Були сформовані загороджувальні загони на кшталт НКВС (благо досвід у Москви є), покликані розстрілювати для залякування російських солдатів.

Загалом все вийшло як завжди в Росії. Коли хтось принижує або карає Кремль, перше рішення – бомбити Воронеж. Отримавши по зубах від Збройних сил України, Нацгвардії та тероборони, Путін наказав убивати своїх же. Диктатора давно не лякають злочину проти власного народу. Цю межу він переступив давно. І виконавців вироку він вибрав надійних. Людей, які зрадили свою країну та стали на службу двом диктаторам. До того ж, вбивати росіян для них задоволення, як відомо.

Українська армія, яка не має можливості зустрітися у відкритому бою з хваленими гвардійцями, обчислює з місця розташування в тилу російських військ і накриває артою. Так було знищено перший підрозділ кадировців у складі, включаючи їх командира генерала – особистого друга Рамзана. Проте російським солдатам від цього не легше. Перебуваючи в цьому пеклі, вони не можуть наступати і тепер не можуть наступати. І там, і там на них чекає знищення. Залишилася єдина нагода вижити – здавання в полон. Вони користуються цим і, сподіваємось, активно користуватимуться і далі, зберігши собі життя.