Щоранку о 9:00 в Україні оголошують хвилину мовчання за загиблими у війні. Звук метронома чи голос із гучномовця можна почути в метро, потягах, кав’ярнях та на вулицях міст. Однією з перших, хто почав системно говорити про важливість цього ритуалу, була парамедикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» Ірина Цибух із позивним «Чека».
Ірина рятувала поранених бійців у найгарячіших точках фронту та бачила надто багато смертей. Саме тому тема пам’яті й вшанування загиблих стала для неї надважливою.
Навколо «Чеки» поступово сформувалося коло однодумців. Серед них була журналістка Катерина Даценко, яка ще у 2023 році побачила в Острозі, як місто зупиняється під час хвилини мовчання.
Разом вони почали працювати над тим, щоб хвилина мовчання стала загальнонаціональною традицією. Організовували лекції для бізнесів, говорили про сучасну культуру пам’яті та шукали способи впровадження ритуалу в містах України.
У травні 2024 року Ірина Цибух загинула на Харківщині під час своєї останньої ротації.
Перед смертю вона залишила брату лист із проханням, яким має бути її прощання: без чорного одягу, з українськими піснями, ватрою та збором на «Госпітальєрів».
Після загибелі подруги команда ГО «Вшануй» продовжила її справу. Разом вони організовували акції-нагадування про хвилину мовчання у десятках міст, створили дорожню карту для громад та бізнесів, а також працювали над законодавчим закріпленням цього ритуалу.
Сьогодні до хвилини мовчання вже долучилися десятки українських міст. Оголошення звучать у громадському транспорті, на центральних вулицях і в публічних просторах.