Як Царські врата Києво-Печерської лаври опинилися у Лондоні. Історія майстра з Подолу.
У Києві продовжують рубрику «Київ археологічний у особистостях», у межах якої розповідають про знакових мешканців міста минулих століть. Цього разу увагу зосередили на київському ювелірові XVIII століття Олексієві Тимофійовичу Іщенку (1750–1811), чиї роботи прикрашали найвідоміші святині столиці, а частина спадщини нині зберігається за кордоном — у Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні.
Про це повідомляє Комунальний заклад «Центр консервації предметів археології».
Хто такий Олексій Іщенко
Олексій Іщенко був одним із найвідоміших київських ювелірів кінця XVIII століття. Він працював на замовлення найбільших духовних осередків міста та мав тісні зв’язки з ювелірним середовищем тогочасного Києва.
Зокрема, Іщенко:
- був учителем і наставником ювеліра Самсона Стрельбицького
- став хрещеним батьком його дітей
- мав родинні зв’язки з київським срібницьким цехом, адже його зятем був цехмістер Федір Коробка
Роботи для Києво-Печерської лаври
Майстер брав участь у важливих роботах для Києво-Печерської лаври, зокрема у золотінні бань кількох храмів:
- Трапезної та Всіхсвятської церков (1778–1779 роки)
- Успенського собору (1780–1781 роки)
- Великої лаврської дзвіниці (1782 рік)
Однією з найцінніших робіт ювеліра стали срібні карбовані Царські врата іконостасу Хрестовоздвиженської церкви на Ближніх печерах. Їх Іщенко виготовив у 1784 році.
У релізі зазначають:
Цей факт і став ключовим у темі: виріб київського майстра нині є частиною колекції одного з найвідоміших музеїв світу.
Чому Царські врата з Києва опинилися у Британії
У відкритій інформації прямо не пояснюється шлях, яким святиня потрапила до Лондона. Втім, сам факт збереження Царських врат у Музеї Вікторії та Альберта свідчить про високу мистецьку цінність роботи Іщенка, яку вже у XIX–XX століттях могли придбати або вивезти колекціонери.
Нині у Лондоні зберігається унікальний зразок київського сакрального срібла XVIII століття, який напряму пов’язаний з історією Києво-Печерської лаври.
Роботи для Михайлівського Золотоверхого монастиря
Олексій Іщенко працював не лише для лаври. Значну частину замовлень він виконував для Михайлівського Золотоверхого монастиря. Зокрема, майстер виготовляв:
- срібний оклад храмової ікони приділу Введення Богородиці (1783)
- срібні оклади ікон Спасителя, Богородиці, Святої Варвари та храмової ікони Катерининського приділу (1784, 1786, 1790)
- срібне панікадило для приділу Святої Варвари (1790)
- всенощне блюдо (1791)
- срібні Царські врата соборної церкви Архистратига Михаїла (1811)
Три садиби ювеліра на Подолі
Іщенко мешкав на Києво-Подолі та володів трьома садибами поблизу церкви Миколи Доброго. Найвідомішою стала садиба із заїжджим (постоялим) двором, позначена на планах Києва 1799 та 1803 років як садиба №75.
Ця будівля розташована на перехресті:
- Покровської
- Андріївської
- Петра Сагайдачного
Адреса: вул. Петра Сагайдачного, 27-б.
Будівля, що пережила пожежу 1811 року
Цегляний будинок заїжджого двору пережив Велику пожежу на Подолі 1811 року. Він і нині стоїть під кутом до сучасної лінії вулиць, що, за словами дослідників, вказує напрям давніх подільських шляхів.
У повідомленні йдеться:
Після смерті Іщенка його нащадки продали будівлю купцям Балабухам, які перетворили її на флігель своєї садиби.
Як виглядає садиба сьогодні
Після пожежі споруду відбудували, однак фасади стали простішими. Під час реставрації у 1982 році будинку повернули класицистичний декор:
- руст на фасадах
- тягнуті карнизи під дахом
- сандрики над прямокутними вікнами
На подвір’ї бруківкою позначили напрямок «допожежної» вулиці. У 1982 році в будівлі почало працювати кафе «Запоріжжя».
Нині в колишньому заїжджому дворі розміщується ресторан «Argentina Grill».
Будівля збереглася як:
- одноповерхова прямокутна споруда на цоколі
- з трьома цегляними ганками
- двосхилим дахом
- пласкими перекриттями
- склепінчастими льохами
Де були інші садиби
Друга садиба Іщенка (№154 на плані Києва 1803 року) розташовувалась навпроти постоялого двору, на іншому боці великої міської вулиці, що вела від церкви Різдва Христового до церкви Успіння Богородиці та головного майдану Подолу. Відомо, що там був сад зі ставком, імовірно, саме там ювелір мешкав і працював.
Третій будинок був дерев’яним на цегляному фундаменті та до 1811 року стояв біля цвинтаря церкви Миколи Доброго.
Чому ця історія важлива
Історія Олексія Іщенка демонструє, що київські майстри XVIII століття створювали роботи світового рівня. Частина їхньої спадщини сьогодні перебуває в міжнародних музейних колекціях, а збережена будівля на Подолі досі нагадує про давню забудову Києва.
Ще не підписані на наш Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua"? Тоді долучайтесь, щоб бути в курсі усіх актуальних, важливих та перевірених новин Києва, Київської області та України.