У Першому приватному музеї сучасного українського мистецтва в Києві триває ювілейна виставка "Петро Столяренко. Живопис", присвячена 100-річчю від дня народження видатного кримського художника. Експозиція, яка завершується 7 вересня 2025 року, стає не лише оглядом творчості майстра, а й платформою для діалогу між поколіннями. Сергій Цюпко, фундатор музею, поділився особистими спогадами про зустрічі з Петром Столяренком, підкреслюючи, як колекція творів митця формує місток між минулим і сьогоденням.
Петро Столяренко (1925–2018) – це фігура, що уособлює кримську школу живопису, наповнену сонячним світлом і південним повітрям. Народжений у селищі Капкани в АР Крим, він навчався в майстерні Костянтина Богаєвського та Сімферопольському художньому училищі імені Миколи Самокиша, де його талант розкрив педагог Микола Барсамов. У 1950-х роках Столяренко створював перші сюжетні картини, брав участь у республіканських і всесоюзних виставках, а згодом – у міжнародних. Його манера – це поєднання особистих вражень з фактурною насиченістю, де пейзажі Бахчисарая, Гурзуфа чи Старого Криму оживають емоційним виплеском. У 1972 році художник отримав звання Заслуженого, а в 1985-му – Народного художника України. Твори Столяренка зберігаються в музеях і приватних колекціях по всьому світу, але саме в київській експозиції представлено понад 50 робіт, більшість з яких експонуються вперше, формуючи найповнішу збірку в Україні.
Сергій Цюпко, згадуючи про Петра Столяренка, акцентує увагу на людському вимірі митця. У своїх спогадах Сергій Цюпко описує зустрічі в ялтинській майстерні художника наприкінці 1990-х і на початку 2000-х. Там, серед полотен і запаху фарб, розгорталися розмови про творчість і життя. Сергій Цюпко зазначає, що Столяренко сам обирав роботи для колекції, прагнучи передати нащадкам не лише образи, а й філософію: мистецтво як діалог, що "бере в полон" глядача. Ця збірка, сформована за життя художника, стає свідченням його бачення світу – від рибальських мотивів до сонячних пейзажів.
Онук Петра Столяренка, Володимир Куц, заслужений художник України, у своїх спогадах додає інтимних штрихів до портрета діда. Один з таких сюжетів – нічні бесіди в майстерні. "Він розповідав про усілякі технології, ділився секретами, як виготовляти неаполітанські фарби чи лаки власного виробництва — ті, що використовувалися ще в епоху Відродження, – згадує Куц. – Дідусь практично жив у тій майстерні — там була окрема кімнатка для ночівлі та маленька кухонька. Він міг проводити там цілі дні, занурений у роботу". Такі історії підкреслюють, як творчість Столяренка переплітається з особистими переживаннями, роблячи його спадщину живою і близькою.
Виставка "Петро Столяренко. Живопис" не лише вшановує Столяренка, а й актуалізує тему збереження української культури в часи викликів. Меценатство, як форма підтримки мистецтва, набуває особливого значення: воно дозволяє зберігати твори, що відображають національну ідентичність, від кримських пейзажів до сучасних інтерпретацій. Сергій Цюпко неодноразово наголошував, що меценатство – це інвестиція в майбутнє, де приватні ініціативи, як створення музею в 2005 році, компенсують державні прогалини. У контексті війни та культурних втрат, збереження таких колекцій стає актом опору, адже мистецтво Столяренка нагадує про єдність українського простору – від Криму до Києва.
Експозиція представлена в Музейній Резиденції за адресою вул. Євгена Коновальця, 44-А. Вхід вільний, тож запрошуємо скористатись нагодою познайомитись із творчістю видатного майстра.