У Києві з’явилася вулиця Олександра Дорошкевича — символ культурного спротиву.
8 серпня 2025 року у Святошинському районі Києва офіційно відкрили нову вулицю — на честь видатного українського літературознавця та критика Олександра Дорошкевича. Це рішення стало частиною масштабної програми дерусифікації столиці, у межах якої за останні роки перейменували майже 300 вулиць, провулків і площ, пов’язаних із радянським минулим і країною-агресором.
Вулиця Дорошкевича як акт культурного спротиву
Попередня назва цієї вулиці — Михайла Свєтлова — походила від радянського поета, що підпадає під критерії «декомунізації» й дерусифікації. Нову назву обирали кияни через електронне голосування у додатку «Київ Цифровий», де найбільше голосів набрала пропозиція назвати вулицю на честь Олександра Дорошкевича — людини, яка зробила вагомий внесок у розвиток української літератури і стала символом інтелектуального спротиву у добу сталінських репресій.
У Київраді пояснюють важливість цього рішення: «Повернення імені Олександра Дорошкевича в міський простір — це не просто зміна адреси, а вшанування пам’яті про тих, хто захищав українську національну ідентичність і стояв проти насильницької русифікації в найскладніші часи».
Біографія і внесок у літературу
Олександр Костянтинович Дорошкевич народився 3 вересня 1896 року (є й інші дані — 15 вересня 1889) у містечку Бронниці Московської губернії. Родина мала глибоке коріння на Борзенщині, в Гетьманщині, що позначилося на його прихильності до української культури.
Він навчався в Київському університеті Святого Володимира на історико-філологічному факультеті. Його наставником став академік Сергій Єфремов — один із ключових діячів української гуманітарної думки ХХ століття.
Сам Дорошкевич не просто досліджував літературу — він створив власну методологію її вивчення, спочатку керуючись неонародницькими підходами, а згодом перейшовши до соціологічної школи, поєднуючи соціологічний метод із науковою об’єктивністю.
Відомо, що його підручники — серед яких «Хрестоматія з історії української літератури» та «Українська література» — тривалий час були основою навчання у школах і профтехучилищах.
Він також займався редакторською роботою над творами класиків: Тараса Шевченка, Івана Франка, Пантелеймона Куліша, Ольги Кобилянської, Марка Вовчка та інших. Особливо цінується його праця над 20-томником Пантелеймона Куліша — це приклад філологічної майстерності високого рівня.
Як зазначає літературознавець Ірина Мельник, «Дорошкевич був одним із перших, хто впровадив соціологічний підхід у вивчення літератури, поєднуючи науку і патріотизм. Його праці і методи залишаються актуальними й сьогодні».
Тяжкий шлях у добу репресій
Незважаючи на публічні заяви Дорошкевича на підтримку радянської влади і засудження Спілки визволення України, він не уникнув репресій. У 1932 році, за власними словами, в приватних розмовах він визнавав: «наукова атмосфера ставала нестерпною через постійне втручання партійної влади».
У середині 1930-х років його вислали на Урал, де він працював у педагогічному інституті далеко від культурного центру. Лише наприкінці життя він повернувся до Києва, однак наукової активності вже не відновив — публікувався рідко, переважно у виданнях «Наукові записки» та «Радянське літературознавство». Помер у 1946 році.