Міланський герцог Просперо, захопившись вивченням наук, передав всю владу заздрісному братові Антоніо і став жертвою його інтриг, опинившись зі своєю трирічною дочкою Мірандою на острові вигнанців.

Минуло дванадцять років. Тепер Просперо підвласні природні стихії, безмежні сили світобудови, що позбавлені моральних принципів і осмисленості, які здатна вносити в них тільки людина. Ці стихії тепер – його слуги, серед них Аріель та Калібан.
Озброєний секретами чародійства і бажаючи відновити справедливість, Просперо влаштовує на морі бурю, в яку потрапляють його кривдники: брат Антоніо, король неаполітанський Алонзо і брат короля Себастьян, а також добрий порадник Гонзало. Кривдники не загинули, а стали в руках чародія пішаками в його парадоксальній грі.
Головний свій обов’язок і мету Просперо вбачає в поверненні дочки Міранди, що за двадцять років життя на острові з дитини перетворилася на прекрасну дівчину, до нормального життя в людському оточенні, з якого їх виштовхнули змовники. Для Просперо це означає не тільки повернути її в справедливий світ, не тільки виховати їй захисника і опору – Фердінанда – сина короля Алонзо, але і навчити дочку безпомилково пізнавати добро і зло. Ось чому історія його помсти – це своєрідний анатомічний театр людської душі, який він розігрує перед Мірандою за допомогою підвладних йому духів. Ніби зіскрібаючи поверховий шар зі своїх персонажів-кривдників, Просперо проводить їх лабіринтами їхніх темних душевних закутків.
Справедливість торжествує, але лише тут і нині – в межах острова.
Просперо відмовляється від магії, від своїх книжок, повертається з Мірандою до життя серед людей. Не втрачаючи віри, вдивляється у вже непідвладне йому, незвичайне майбутнє.